Його величність ВЧИТЕЛЬ

        Від того, який слід залишить школа в душі людини, залежить її доля. Тут вона  спілкується і взаємодіє з однокласниками і вчителями. Якщо дитина бачить зацікавленість у її успіхах, доброзичливість, увагу до себе з боку вчителів, то з радістю йде до школи і приділяє навчанню набагато більше уваги, що позначається на результатах навчальної діяльності. І навпаки, у дитини формується байдужеставлення до школи, що відображається на якості навчальних знань, уміньі навичок. Якщо  вчителі й учні розуміють один одного, відчувають взаємну симпатію і довіру, вони можуть отримати набагато більше позитивних емоцій. І тому, одним з основних чинників, що впливаютьна ставлення до навчання, є психологічна атмосфера у класі і школі. А, відповідно, наскількиприємнішим і легшим стає сам процес навчання для обох сторін.

 

      Відкриті, дружні стосунки — джерело натхнення, стимул подолання труднощів, те, що дає почуття задоволення й розуміння того, що зусилля не були марними.

      Недарма ще із сивої давнини найскладнішим завданням людства був пошук засобів, які б допомагали вижити та зростати духовному, множитися прекрасному, перемагати добру. І все це має вміти і сучасні педагоги.

      Яким же має бути вчитель для школи? Пропонуємо до Вашої уваги ділову притчу від Тадао Ямагучі.

                                                Професор для школи

      Якось Учитель разом з кількома учнями відвідав цікаву лекцію в місцевому університеті. Наприкінці учні спитали Учителя:

     - Що ви скажете про цього професора, Учителю? Чи сподобалося вам те, як він знає матеріал і пояснює його?

     - На мою думку, — відповів Учитель, — йому треба було б викладати не в університеті, а у школі чи, можливо, навіть у дитячому садку.

     Коли Учитель вимовив ці слова, хтось, хто стояв неподалік,

розвернувся і рішучим кроком пішов геть. Один з учнів вигукнув:

     - Учителю! Це ж був той самий професор!

     Учитель вдивився у спину чоловіка, усміхнувся і сказав:

     - Будь ласка, нехай хтось дожене його... і скажіть, що я помилився: тільки школа!

     Ця історія нас дуже здивувала. Ми міркували так: окрім того, що Учитель ображає професора, про якого йшлося, він до того ж іще на диво швидко змінює свою думку.         

     Випадково одному з нас трапився щоденник відомого вченого, який, як виявилося, і був тим самим професором! (Уся ця історія трапилася у Сполученому Королівстві, а професору на момент подій було лише 29 років.) У своєму щоденнику за той день учений записав: «Спочатку мене здивувала і навіть образила думка Учителя, котру я випадково почув після достатньо успішної, на мій погляд, лекції, яку той прослухав. Учитель заявив,

що моє місце — не в університеті, а у школі чи дитячому садку. Проте коли мене наздогнав його помічник, усе стало на свої місця! Виявляється, Учитель був глибоко переконаний, що на найранішому етапі навчанням мають займатися найкращі викладачі. І я з цим абсолютно згоден! Так я через власне недоумство переплутав щирий комплімент з образою чи злим жартом. Не дивно, що Учителя знають і люблять у багатьох країнах, а мене — лише в нашому університеті...».

     Коли ми прочитали цей щоденник, думка Учителя і важливість історії стали для нас очевидними.